Новости

Чукчі не бажали платити хутряну данину Російської імперії, що призвело до 50-річної колоніальної війні

Чукчі не бажали платити хутряну данину Російської імперії, що призвело до 50-річної колоніальної війні

Чукчі не бажали платити хутряну данину Російської імперії, що призвело до 50-річної колоніальної війні

До початку XVIII століття півторастолітнього просування російських колонізаторів на схід зупинилося: до складу Росії формально увійшла вся територія північної Євразії. З приходом до влади Петра I уряд став докладати зусилля для початку освоєння Тихого океану. Що стосується Сибіру, ​​то влада тоді розглядала її як місце видобутку головного товару російського експорту — хутра. Місцеві сибірські народи повинні були платити регулярну хутряну данину (ясак). Далі цього освоєння Сибіру поки не йшло.

Інфраструктура розвивалася у відповідності з економічними потребами. Але після рішення російського уряду освоювати мореплавання в Тихому океані з’явилося завдання освоєння північно-східного Сибіру. Тут мешкали племена чукчів, азіатських ескімосів, коряків і ільменіт. Їхній спосіб життя відповідав кам’яному віку, що відрізняло їх не тільки від російських колонізаторів, а й від інших сибірських народів, які в більшості своїй перебували на декілька більш високої стадії історичного розвитку. Здавалося б, підпорядкування цих племен Російської імперії мало пройти безболісно, ​​але в результаті воно стало одним з найдраматичніших епізодів в історії освоєнні Сибіру.

Почалося все з примусу чукчів (а саме так, чи не розрізняючи, називали російські народи північно-східного Сибіру) до сплати ясака російській скарбниці. У 1727 році Сенат Російської імперії розпорядився: «Іноземцев і інші народи, які мешкають у Сибірськії стороні, а не під чиєю владою, тих під російське володіння підкорювати і в ясачний платіж вводити». Рекомендувалося також відправити збройні експедиції, якщо чукчі відмовляться платити ясак.

Місцеві аборигени від регулярної сплати ясака відмовилися. Що знаходилися ще в змозі егалітарного кам’яного століття чукчі не розуміли, чому вони мають платити прибульцям данину. Початкові заходи, пов’язані з розпорядженням Сенату, провалилися. Пізніше російські чиновники визнають, що почали включення регіону до складу Російської імперії не описавши і не врахувавши місцеві особливості.

У 1729 році з Анадиря, російського форпосту в північно-східного Сибіру, ​​відправляється перша військова і дипломатична експедиція, що складалася з козаків і якут, для налагодження відносин з аборигенами. В якості їх командувачів виступили якутський козачий голова Афанасій Шестаков і драгунський капітан Дмитро Павлуцкий. Вони розділили свої сили на два загони: перший під початком Шестакова почав просування по Охотському узбережжю, другий під командуванням Павлуцького рушив на чукотський півострів. Для дипломатичної місії ці люди, звиклі вирішувати питання з місцевим населенням силовим шляхом, підходили погано. Незабаром результатом їх діяльності стала ескалація напруженості від Камчатки до Чукотки.

Аборигени, озброєні кам’яною зброєю, не тільки вели оборонні дії, знищивши кілька російських загонів, а й чинили диверсійні атаки. Зокрема, був спалений острог на річці Яма. Загін Шестакова був розгромлений. Павлуцький хоч і завдав племенам чукчів три великих поразки, але так і не зміг примусити їх платити ясак. У якийсь момент все сухопутне сполучення в північно-східній Сибіру через партизанських дій чукчів виявився паралізованим.

Протягом 10 років після походу Шестакова і Павлуцького території, населені чукчами, залишалися формально незалежними від Російської імперії. Це дало перепочинок обом сторонам конфлікту. Чукчі поступово стали переходити до наступальних дій, нападаючи на коряків і юкагиров, які прийняли російське підданство. У 1742 році Сенат зажадав «на оних немирних чукчів військове Збройова рукою наступити, викорінити зовсім».

У 1744 році став майором Павлуцкий приступає до реваншу. У 1744-1747 роках він здійснює кілька походів проти чукчів, результат яких був незмінним — поразка. Розв’язка відбулася в 1747 році, коли на річці Орлової поблизу Анадиря відбулася битва, в якому росіяни були розгромлені, а сам Павлуцький загинув. Тільки після цих подій у Петербурзі стало остаточно ясно, що на північно-східних рубежах імперія має противника, який в специфічних умовах навіть перевершує російських колонізаторів.

Після цього війська на Чукотку посилалися протягом майже 20 років, але результат мало відрізнявся від попередніх експедицій. У 1763 році в Анадир прибув новий комендант — полковник Фрідріх Плеснер, який виявив, що за час роботи Анадирською партії було витрачено 1,3 мільйона рублів казенних коштів, а отримано всього 29 тисяч рублів. Було запропоновано ліквідувати російський форпост у північно-східного Сибіру, ​​так як він перетворився на фінансову діру. У 1771 році Анадирська партія закрилася.

Через кілька років біля берегів Чукотки з’являються британські та французькі експедиції, метою яких була, можливо, розвідка можливостей колонізації «нічийних» чукотських земель. Ця новина викликала паніку в Петербурзі. У 1776 році Катерина II розпорядилася у найкоротші терміни прийняти чукчів в російське підданство. Але тепер було доручено діяти не мечем, а підкупом. Ця операція проводилася під початком капітана Тимофія Шмалева і дворянина, хрещеного чукчі Миколи Дауркіна. У підсумку в 1778 році головний чукотський Тойон Омуль Хергинтов уклав договір про прийняття чукчів в російське підданство на умовах десятирічної несплати ясика і життя за власними законами.

Формально чукотская автономія проіснувала в Російській імперії до 1917 року, а в радянський час була підтверджена юридично.

Джерело: Російська Планета

Click to comment

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply

Меха и шубы на киевском меховом портале Meha.kiev.ua

Купить шубу, дубленку, меховой жилет в магазинах Киева и на ярмарках в августе 2017

Каталог меховых изделий

© «Киевский меховой портал» 2007-2017. Все права защищены.
Полное или частичное использование материалов разрешается только при наличии ссылки на источник.

To Top